Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2014 року Справа № 916/2196/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"на рішення та постановуГосподарського суду Одеської області від 01.07.2014 Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2014у справі№ 916/2196/14Господарського судуОдеської областіза позовомПриватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення 23114,84 грнза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2014 у справі №916/2196/14 (суддя Петров В.С.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ярош А.І., судді - Аленін О.Ю., Разюк Г.П.) рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2014 у справі № 916/2196/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд ж суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 03.02.2012 гр. ОСОБА_5 підписано з позивачем Заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відтиском печатки на ім'я ФОП ОСОБА_4, в зв'язку з чим Банком відповідачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1.

Відповідно до Заяви про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів, Банк при наявності вільних грошових ресурсів здійснює обслуговування кредитного ліміту клієнта за рахунок кредитних коштів в рамках ліміту, про розміри якого Банк оповіщає клієнта на свій розсуд або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку та клієнта. Порядок, встановлення, змінення ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки, користування кредитним лімітом регламентується умовами та правилами надання банківських послуг та тарифів банка, розміщених в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua, які разом з анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування.

У Заяві про відкриття поточного рахунку та картки зі зразками підписів та відтисків печатки зазначено, що Клієнт підписавши цю заяву, погоджується з умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по розрахунковим картам, розташованих на сайті банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua, тарифами Банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підпису та відтиску печатки складають договір банківського обслуговування. Своїм підписом Клієнт приєднується та зобов'язується виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, тарифах Приватбанку - договорі банківського обслуговування в цілому. Відносини між Банком та Клієнтом можуть вирішуватись як шляхом підписання окремих угод або додаткових угод до договору, так і шляхом обміну інформацією відносно банківського обслуговування з Клієнтом через web-сайти Банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua чи інший Інтернет SMS-ресурс, зазначений Банком.

Таким чином, ПАТ КБ "Приватбанк" зазначає, що згідно Заяви про відкриття поточного рахунку, відповідач приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають договір банківського обслуговування та взяв на себе зобов'язання виконувати умови зазначеного договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, як вірно встановлено судами, ПАТ КБ "Приватбанк" посилався, що відповідачем прострочено виконання своїх зобов'язань за договором банківського обслуговування від 03.02.2012, у зв'язку із чим у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 23114,84 грн, з яких: 13235,00 грн - сума заборгованості за кредитом, 6127,28 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2079,08 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 1673,48грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст. 11, 14, 202, 509, 626, 1054, 1158 ЦК України, ст. 175 ГК України та, врахувавши відсутність доказів повідомлення відповідача про встановлений розмір кредитного ліміту і отримання кредитних коштів саме відповідачем, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

При цьому, судом взято до уваги, що Заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відтиском печатки на ім'я ФОП ОСОБА_4 було відкрито та підписано гр. ОСОБА_5, а не відповідачем і доказів наявності у зазначеної особи повноважень на відкриття рахунку від імені відповідача позивачем на вимогу суду (ухвала від 10.06.2014) не надано.

Оскаржуючи рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, позивачем надано копію довіреності від 31.01.2012, виданої гр. ОСОБА_4 на ім'я гр.ОСОБА_5, якою уповноважено останнього, зокрема, на відкриття, закриття банківського рахунку фізичної особи - підприємця, розпорядження цим рахунком. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи розгляд справи в апеляційному порядку зазначив, що оскільки позивачем не подано доказів наявності повноважень гр. ОСОБА_5 на відкриття від імені ФОП ОСОБА_4 рахунку в ПАТ КБ "ПриватБанк" у першій інстанції, а надано лише в апеляційній інстанції та не обґрунтовано неможливість подання цієї довіреності при розгляді справи місцевим господарським судом, суд дійшов висновку про неприйняття згаданої довіреності в якості належного та допустимого доказу при апеляційному розгляді справи.

Водночас, суд, керуючись нормами ст. 99, 101 ГПК України, зробив висновок, що доводи апелянта про надання відповідачеві кредиту у сумі 13300,00 грн, та відповідно використання ним зазначених коштів, з посиланням на банківську виписку по рахунку відповідача, не приймаються до уваги, оскільки позивачем не доведено, що саме відповідачка отримала спірні кошти на підставі договору .

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

Статтями 99, 101 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, зважаючи на вищенаведені норми ГПК України, мав перевірити дотримання судом першої інстанції при розгляді справи норм ст. 22, 43, 77 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2014 призначено розгляд справи № 916/2196/14 на 01.07.2014 та зобов'язано позивача надати, окрім іншого, докази наявності у гр. ОСОБА_5 повноважень на відкриття рахунку від імені відповідача. Крім того, п. 4 резолютивної частини ухвали визначено явку представників сторін обов'язковою.

Статтею 65 ГПК України передбачено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, витребує від сторін, інших підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, їх посадових осіб документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Приймаючи рішення у справі 01.07.2014 за відсутності представника позивача, суд, не зважаючи на витребувані від позивача документи, які згідно зі ст. 65 ГПК України є необхідними для вирішення спору, не скористався повноваженнями, наданими ст. 77 ГПК України, якою унормовано, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів.

Отже, місцевим господарським судом розглянуто справу в першому ж судовому засіданні за відсутності представника позивача (явка визнана обов'язковою) та за відсутності витребуваних від позивача доказів (є необхідними для вирішення спору), що є порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 129 Конституції України та ст. 22, 43, 77 ГПК України.

У разі нез'явлення без поважних причин або без повідомлення причин в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої п. 5 ст. 83 ГПК України, або залишити позов без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено ч. 1 ст. 90 ГПК України (п. 3.9.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 (із змінами і доповненнями).

В будь-якому випадку, зважаючи на вищенаведене, за для недопущення порушення засад рівності всіх учасників процесу перед законом і судом і змагальності в судочинстві (статті 42 і 43 ГПК України), суд першої інстанції мав скористатись правом відкласти розгляд справи на іншу дату в межах строків, визначених ст. 69 ГПК України.

Що стосується суду апеляційної інстанції, то судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що в порушення положень ст. 99, 101 ГПК України суд ухилився від здійснення визначених законом повноважень, не забезпечивши повторний розгляд справи та не здійснивши перевірку законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, як це передбачено зазначеними нормами ГПК України.

Це вбачається з того, що суд, обмежившись посиланням на недоведеність позивачем отримання саме відповідачем спірних коштів, не застосував при цьому норми матеріального права та не виклав мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких він зробив наведений висновок.

До того ж, в тексті постанови апеляційного господарського суду відсутні конкретні доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, а лише зазначено, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Окрім наведеного вище, слід приділити увагу дослідженню виписки по рахунку НОМЕР_1, складеної за період з 12.03.2013 по 13.05.2014 для ФОП ОСОБА_4, розрахунку заборгованості за період 03.02.2012 по 13.05.2014, довідці позивача від 26.05.2014 №08.7.0.0.0/140526114447 про розміри встановлених кредитних лімітів для ФОП ОСОБА_4, а також з'ясуванню якими саме первинними (належними) документами підтверджується факт надання позивачем саме відповідачу кредиту, а відповідно і його розмір та період користування.

Водночас, поряд з іншими документами у справі, необхідно надати правову оцінку довіреності від 31.01.2012, виданої гр. ОСОБА_4 на ім'я гр. ОСОБА_5 (а.с. 102).

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Поряд з цим, Вищий господарський суд України, розглянувши вимоги касаційної скарги щодо відшкодування витрат заявнику скарги за її розгляд судом касаційної інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України передбачено, що за наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову, у якій має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Розподіл господарських витрат між сторонами здійснюється господарським судом за загальними правилами ст.49 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 визначено, що у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Отже, виходячи з системного аналізу вищенаведених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що новий розподіл судових витрат суд касаційної інстанції здійснює лише у разі скасування чи зміни остаточного рішення, прийнятого по суті заявлених вимог. У разі ж, зокрема, скасування касаційною інстанцією рішення суду першої інстанції або постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд, судові витрати підлягають розподілу тим судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду, тобто, місцевим господарським судом або апеляційним господарським судом.

Враховуючи, що передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору зі справи, питання про розподіл судових витрат вирішується за результатами нового розгляду справи, відповідно до вимог чинного законодавства.

При новому розгляді спору місцевий господарський суд приймає рішення у відповідності до вимог статей 82, 84 ГПК України, в якому вирішує, зокрема, питання розподілу судових витрат в залежності від результату вирішення спору з дотриманням вимог статті 49 ГПК України.

Керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 01.07.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.10.2014 у справі № 916/2196/14 скасувати.

Справу № 916/2196/14 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР